Вчений докаже, ствердить поет – дзеркало дивиться у Вічність.
Давнє підкаже. Сповідь почне, що є та що неминуче.
Ти можеш подіяти на це скло, вигадати образ.
Не знаючи, що по той бік було, чим буде зворотне знову.
І в цьому злитті супротивних рік, з вітанням та прощанням,
минає один для людини рік, для Вічності – мить пролинає.

Дерево втілює потоки життя. Низобіжні – прямують до землі та коріння, витоків і традицій. Висхідні – линуть угору, до світла й неба. Деревина – під чуттєвим впливом рук майстра – зберігає віковий затишок і тепло. Скло вбирає та перенаправляє промені світла, що заповнюють собою простір, ті в рухомих портретах несуть спадщину поколінь, зв'язок землі та неба.

У хаосі інформаційних потоків, серед зорепаду щоденних викликів – припинити ухилятися від цих траєкторій та оволодіти ситуацією, ставши їхнім центром. Виявивши себе вихідною точкою давно дозрілих ініціатив, чистих і прозорих помислів, наочних дій. Тут і є початок перспективи.

У круговерті часу й калейдоскопі подій іноді варто зупинитись і вдивитися в суть речей. Змінити оптику, зосередитись та розширити рамки сприйняття. Поглянути на себе по-новому, вдихнути спокійно і вільно продовжити свій життєвий шлях.

Від досвіду, творів ідуть сліди – до порівняння часу й води.
Проноситься гуркотом течія, і не коментує – кого, чия?
Поверхню оглянь її крадькома: нас видно, ми є, чи цілком нема?
Хтось пливе сам, а хтось в човні – не зрозуміло, навіщо, та чом би й ні.
І все одночасно, вперед-назад – і море, й затока, та водоспад.

Особистість і особливість – ці слова схожі за звучанням, проте мають кожне свій відтінок. Слід роздивитися, що саме відображається, а що його відзеркалює. Кожен з нас - окрема планета, яка випромінює і поглинає промені. Океан відзеркаленої думки або океан, що мислить…

Коли оточують технології – все штучне, до чого не доторкнись. В оригіналах, копіях, та підробках очі шукають життя. Душа прагне природньої картини, інтуїтивно відстежуючи візерунок рослинного світу. А за ним раптом бачить себе – і впізнає. Застигни у спогляданні, прислухайся до співу птахів. Це і є твій дім.

Поглянь – всесвіття повне кіл, що ділить небокрай навпіл, тіла небесні заночували. Безодня потайних речей. Сітківка втомлених очей, як фотоплівка, несе овали. Того, хто повз дзеркал пройшов, частинок змішаний потік знесе в минуле, його не стерти. І до майбутнього піти, щоб, пильно дивлячись, знайти свою орбіту, її прикмети.

Те, що ми бачимо, залежить від напрямку погляду. Враження – від заломлення зовнішніх променів кришталиками ока. Часом, наша складна природна «оптика», коли зустрічає таку ж складну і прекрасну, відчуває щось споріднене, забуте, але до болю знайоме. І тоді погляд передає захоплення красою. Вища краса - результат нескінченного ускладнення видимої картини.